Головна » 2012 » Травень » 7 » Коли не вистачає слів – створюйте неологізми
22:25
Коли не вистачає слів – створюйте неологізми
Напевно, всім відома історія зі створенням слова „робот” Карелом Чапеком. Багато хто знає про неологізми „ліліпут” Джонатана Свіфта та „кіберпростір” Вільяма Гібсона. Мало хто може зрівнятись з Вєлєміром Хлєбніковим, творцем майже 16 тисяч неологізмів. Кожне нове слово – це частинка мозаїки, з якої складається історія. Поглянемо на неповторну мозаїку історій новотворів українських поетів та прозаїків.

І. Котляревський в „Енеїді” вперше вжив слова „несамовитий”, „приміта”, „розтовкти”, „угамуватися”. Т. Шевченка, незважаючи на незакінчену середню освіту, вважають плідним складачем нової лексики (зокрема – „вогняний”, „знищити”, „мордуватися”, „почимчикувати”, „фортеця”). Г. Квітка-Основ’яненко збагатив українську словесність такими начебто складнопоєднувальними поняттями, як „буденний” та „перемагати”. Автор значних, багато в чому так і незавершених починань П. Куліш встиг зробити чимало і для справи збільшення словника пересічного громадянина („вабити”, „зграя”,„злочинець”, „несвідомий”, „покора”, „послуга”, „почуття”, „рівність”). Росіянка за народженням М. Вовчок теж доклала свою, як стверджують сучасники, витончену ручку до нежіночої справи українського словокарбування („красень”, „легкодухий”, „намір”, „питання”, „струмінь”). Байкар Л. Глібов допоміг нам конкретніше означити нашу діяльність, ввівши такі мовні одиниці: „бурмотати”, „пожовкнути”, „соромно”. На особистому рахунку І. Нечуй-Левицького велика кількість слів, без яких ми навряд чи обійшлися б: „стосунок”, „перепона”, „квітник”, „вигукування”, „сміливість”. А колекція нововведень М. Старицького не має собі рівних за суспільною розповсюдженістю, відзначимо хоча б такі слова: „незагойний”, „мрія”, „завзяття”, „байдужість”, „темрява”, „привабливий”, „потужний”, „нестяма” і багато інших. М. Старицький, зважаючи на неухильну працю в цій галузі, отримав навіть неофіційне визнання як „добрий коваль” неологізмів.

 

Проте найголовнішою проблемою цього переліку є те, що точно довести авторство того чи іншого неологізму надзвичайно складно. Достеменно відомо, що кожне зі згаданих слів вперше фіксується саме у творах перерахованих письменників, проте який це неологізм: індивідуально-авторський чи умовно-народний – однозначної відповіді не існує.


 До того ж нашим національним геніям у цьому куванні, як і взагалі у багато чому, прикро заважала якась малозрозуміла сором’язливість, яка виражалась у ніби ненавмисному умовчуванні власних мовних відкриттів. Наприклад, Панас Мирний, який дуже поважав „виковані слова” й порівнював їх за впливом на читача з гострим ножем, ніде не зафіксував свої здобутки на ниві словонароджень. Тому до сих пір триває суперечка про те, чи саме він створив „узуття” як неологізм, чи лише скористався вже готовим словом, знайшовши у народному мовленні.

 

Залишимо питання відкритим – чи є ця світоглядна сором’язливість питомою рисою українського характеру чи, можливо, така обачність притаманна по-справжньому вихованій людині. Отже, як виявилось, неологізми навіть можуть бути мірилом національної ідеї. Втім, це доречно лише щодо ХІХ віку. Бо вже в ХХ столітті з’явиться мода на хизування новоздобутим словом, – хоча без казусів, яких так багато у мові, й тут не обійшлось.

 

НОВО(по)ТВОРИ МОДЕРНІСТІВ

 

Найзапеклішим українцем-новатором, беззаперечно, був футурист Михайль Семенко, на його персональному словниковому рахунку понад 700 одиниць. Більша частина з них, користуючись Семенковим виразом, „мертвопетлює”. Тобто вони дивно зроблені й закручені, проте до живої мови так і не ввійшли. Така доля очікувала на переважну масу словникових вибриків модерністів. Авангардист Валер’ян Поліщук, попри велику кількість малоуспішних мовних експериментів, збагатив почуттєву палітру особистості чудовим словом „мовчаль”, у якому поєднав мовчання і печаль. П. Тичина склав понад 600 слів, до цього невідомих. У колі неокласиків М.Рильського вважають автором, окрім суто поетичних неологізмів „буйнокрилий”, „веселокрилий”, „розкрилювати”, ще й слова „розбрататися”. Модерністи відзначались тим, що прагнули радикально переписати літературу і, відповідно, мову попередників. Історія засвідчує, що вдалих спроб серед розмаїття пошуків було обмаль.

 

Це був час, коли багато хто міг би повторити слідом за М. Семенком: „Я хочу кожен день / все слів нових. / Нових пісень / ідей нових.”

 

НЕОЛОГІЧНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ  ТВОРЦЯ

 

У сучасному українському культурному процесі активно конструює нові слова Павло Загребельний (вже зараз у нього, як у багатодітного батька-рекордсмена, їх більше тисячі), тим самим допомагаючи нам якомога точніше усвідомити навколишнє, де ніяк не переведуться „гопакізм”, „плювалізм” і „подонкізм”, і де повсякчас намагаються як не „проокеїти”, так „обінтелігентити”.

 

Правда, буває й так, що відомий класик ні сном ні духом не відає про власну допомогу у появі новотворів – із тієї причини, що його псевдонім незалежно від його бажання й з примхи людства стає неологізмом. Цікаво, чи спалив би свій найвідоміший роман Стендаль, коли дізнався б, що його йменням дотепні добрі люди стали називати канапки з червоною та чорною ікрою?

 

…Література продовжується, незважаючи на трагічні, однак невідворотні події недовготривалого людського життя. Вдалий неологізм переживає свого автора. А створення вдалих неологізмів є професійним обов’язком кожного більш-менш солідного письменника.

 

Максим Нестелєєв

http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/overview/664/

Переглядів: 517 | Додав: statmaster | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]