Головна » 2011 » Вересень » 23 » Яка труба до Києва доведе?
10:01
Яка труба до Києва доведе?

Щойно розпочинаються українсько-російські газові війни, Київ згадує про альтернативу — Туркменистан, країну, яка володіє четвертими у світі розвіданими запасами блакитного палива. Ось і Віктор Янукович, який побував минулого тижня в Ашгабаті, заявив, що Україна зацікавлена у відновленні повноцінного співробітництва у сфері нафти та газу. Що ж, Туркменистан готовий продавати газ Україні: джерела у владі повідомили DT.UA, що домовленостей між Києвом і Ашгабатом досягнуто, залишилися деталі. Ось про них і поговоримо.

Проблема в тому, що єдиний шлях, яким сьогодні туркменський газ (як і будь-який інший центральноазіатський) може потрапити до нашої країни, — російська газотранспортна система. Та тільки Росія не бажає пропускати газ в Україну по своїй території: не в інтересах Москви, щоб Київ зіскочив із російської газової голки. Тим більше що, підписавши, проте не ратифікувавши Енергетичну хартію, РФ хоч і зобов’язана забезпечувати свободу транзиту енергоносіїв третіх країн через свою територію, але не має наміру це робити. Для Кремля газ і нафта — енергетична зброя, володіння якою дозволяє Росії почуватися геополітичним актором, диктувати свої умови іншим країнам, прямо впливати на їхню внутрішню економічну та політичну ситуації.

Незмінна позиція Москви з питання транзиту туркменського газу робить малореалістичними плани Києва доставляти туркменський газ сушею. Принаймні найближчими роками. І все-таки нинішня українська влада плекає надію, що українсько-туркменське газове співробітництво вдасться відновити. Адже туркменський газ в Україну можна доставляти не тільки за маршрутами ще радянських часів. Проект Транскаспійського газопроводу, який активно лобіюють Європейський Союз і Сполучені Штати, — серйозна альтернатива. Але є й ризики, що затрудняють його реалізацію. І річ не тільки в тому, що в умовах кризи євро, сповільнення темпів зростання світової економіки важко залучити інвесторів до фінансування таких проектів. І не тільки в питанні безпеки та стабільності в Південнокавказькому і Каспійському регіонах.

Ідея Транскаспійського газопроводу полягає в тому, щоб підключити Туркменистан до проекту «Набукко», який покликаний зменшити енергетичну залежність Європейського Союзу від Росії: прокладений дном Каспійського моря 300-кілометровий трубопровід має з’єднати Туркменистан і Азербайджан. Далі, з частковим використанням Південнокавказького газопроводу, туркменський газ може надійти або в «Набукко», або на чорноморське узбережжя Грузії. Звідти газ може транспортуватися до споживачів на західному узбережжі Чорного моря і далі — в Центральну та Південну Європу або через скраплення і танкерами, або по «Білому потоку». Минулого тижня в рамках єдиної енергетичної стратегії Євросоюз уже схвалив мандат Єврокомісії на проведення переговорів із Ашгабатом і Баку з укладання юридично зобов’язуючого договору на будівництво зазначеного трубо­проводу. Якщо обставини складуться сприятливо, цією трубою газ може транспортуватися вже через чотири-п’ять років.

У Києві розраховують, що, у разі реалізації проекту Транскаспійського газопроводу, наша країна стала б отримувачем туркменського газу. Для цього також необхідно, аби в Туркменистані був побудований трубопровід Схід—Захід, який з’єд­нуватиме великі газові родовища у східній частині країни з туркменським узбережжям Кас­пій­ського моря. Далі — або провести паралельний трубопровід у рамках Півден­но­кав­казького коридору, або зробити відгалуження від газопроводу Баку—Тбілісі—Ерзерум до чорноморського узбережжя Грузії, там-таки побудувати завод зі скраплення природного газу й термінал із його відвантаження, а на українському узбережжі Чорного моря — термінал-регазифікатор.

Кожен етап проекту — критичний. І все-таки є надія, що його буде реалізовано. Ашгабат робить усе, аби ввести в експлуатацію, на додачу до китайського та іранського проектів, альтернативні російському газопроводи й ще більше вирватися з остогидлої транзитної залежності від Москви. До того ж­ туркменському режимові потрібні газодолари для підтримки внутрішньополітичної стабільності у країні.

Намагаючись позбутися опіки Кремля, туркменське керівництво нині розвиває енергетичні проекти з Китаєм, Іраном, Європейським Союзом. Розширено до 20 млрд. куб. м потужності газопроводу Туркменистан—Іран, введено в експлуатацію газопровід Туркменистан—Китай. Зараз цей трубопровід ще не виведений на повну проектну потужність: ним поки що поставляється близько 10 млрд. куб. м газу. Але через років зо два він має транспортувати до 40 млрд. куб. м. Оскільки диверсифікація маршрутів стала питанням виживання країни і правлячого режиму, для Ашгабата бажання приєднатися до проекту «Набукко» виглядає природним.

«Ставлення Азербайджану до Транскаспійського газопроводу не таке однозначне, як може здатися на перший погляд. На словах азербайджанське керівництво виступає за його реалізацію. А насправді це далеко не так», — вважає директор енергетичних програм Центру НОМОС Михайло Гончар. Прикметно, що перша реакція Баку на інформацію про схвалення Євросоюзом мандату Єврокомісії на проведення переговорів про будівництво трубопроводу була досить прохолодною. Президент державної нафтогазової компанії Азербайджану (ДНКАР) Ровнаг Абдуллаєв заявив, що Транскаспійський газопровід «не є нашим проектом»: «Це проект між Туркменистаном і Європейським Союзом».

Хоча чого дивуватися? Якщо Туркменистан останніми роками робить усе, аби зменшити залежність від російської труби й при цьому збільшити свій газовий експорт, то Азербайджан зацікавлений не тільки в тому, щоб зав’язати на собі транзит каспійського газу в європейські країни-споживачі: він веде гру на підвищення ціни на власні енергоресурси, майстерно підігріваючи ажіотаж навколо нього.

Ось французька компанія Total заявила, що на родовищі «Апшерон» розвідано достатньо великі запаси газу (за оцінкою експертів ДНКАР, 350 млрд. куб. м). Хоча це й не Шах-Деніз, та амбіції Баку зростають. Від газодоларів залежать реалізація економічних і соціальних проектів, що їх здійснює у країні Ільхам Алієв, стабільність його авторитарного режиму.

Попросту кажучи, Азербайджан і Туркменистан — конкуренти в поставках газу на європейський ринок. Тому Баку багато що робитиме для того, аби спочатку самостійно наповнити власним газом європейські проекти (насамперед зовсім не «Набукко»!) і стримувати реалізацію Транскаспійського газопроводу. А формальних приводів для цього не бракує.

Взяти хоча б історію з правовим статусом Каспійського моря і розме­жуванням ділянок дна з метою надрокористування. Останні двадцять років усі п’ять прикаспійських держав — Азербайджан, Іран, Казахстан, Росія та Туркменистан — ведуть суперечку про те, є Каспій внутрішнім морем чи озером. Від результатів переговорів залежить, зокрема, чи буде застосована Конвенція ООН з морського права 1982 року. І, звісно ж, це вплине на переговори щодо делімітації кордонів і прав прибережних країн на підводні родовища. Баку, Астана та Ашгабат, наприклад, наполягають на поділі Каспію по серединній лінії. Москва виступає за те, щоб лінія кордону була пропорційна довжині берегової лінії кожної країни. Ну, а Тегеран, який згідно з російською формулою отримав би 11—13% Каспію, наполягає на тому, що море необхідно порівну поділити між п’ятьма державами ­по 20%.

Оскільки Каспійське море багате на нафту й газ — ставки для прикаспійських держав дуже високі. І немає нічого дивного в тому, що Росія та Іран виступають проти будівництва будь-яких газопроводів по дну Каспію, аргументуючи це турботою про навколишнє середовище та морські ресурси. (Правда, росіян спочатку мало хвилювали питання екології і безпеки при прокладанні в Чорному морі «Блакитного потоку», а в Балтійському — «Північного потоку».)

 — Свою позицію черговий раз підтвердили іранський міністр нафти Рустам Касемі та російський міністр енергетики Сергій Шматко після переговорів, які відбулися минулого тижня в Тегерані. Ставлення Ірану до Транскаспійського газопроводу багато в чому пояснюється тим, що Тегеран надовго був викреслений зі списку учасників проекту «Набукко» через свою ядерну програму, бажанням іранської сторони отримати під свій контроль якомога більшу частину Каспію. А ось мотиви дій Росії полягають в іншому: не в інтересах Москви поява альтернативних російському шляхів транзиту туркменського газу в європейські країни-споживачі.

Не випадково у 2003 році Росія примусила Туркменистан підписати угоду на купівлю його газу на 25 років наперед. Це дозволяло Росії зберегти монополію на поставки туркменського газу й залишитися ексклюзивним постачальником блакитного палива в європейські країни. Лише падіння ціни на газ після економічної кризи, зниження попиту й непоступливість Ашгабата в ціновому питанні зробили цю угоду економічно невигідною для росіян. Через «випадковий» вибух газопроводу Середня Азія—Центр 9 квітня 2009-го, який, до речі, викликає багато запитань, Москва змогла зіскочити зі своїх зобов’язань. Якщо у 2009 році імпорт туркменського газу був припинений, то в 2010-му російський монополіст купив у Туркменистану лише 10 млрд. куб. м.

Кремль не може не хвилювати, що Пекін сьогодні впливає на Ашгабат значно більше, ніж Москва…

На думку противників Транс­каспійського газопроводу, позиція Тегерана і Москви унеможливлює будівництво цього трубопроводу з Туркменистану в Азербайджан. Утім, Баку, Астана й Ашгабат офіційно виходять із того, що прокладка труби дном Каспійського моря є питанням, яке вирішується двома сторонами проекту, а не всіма п’ятьма прибережними державами. Ось і президент Туркменистану Гурбангули Бердимухамедов прямо каже, що будівництво Транскаспійського газопроводу — питання двосторонніх азербайджансько-туркменських відносин. А чи вважатиме так і далі Ільхам Алієв? Чи азербайджанський президент, який балансує між Заходом і Росією, дослухається до думки російської сторони? Адже в росіян є багато аргументів на переконання лідерів авторитарних країн Центральної Азії та Південного Кавказу. І не всі вони дипломатичні…

На шляху Транскаспійського газопроводу багато перешкод. Але вирішальним у долі трубопроводу буде не тільки бажання Туркменистану та Азербайджану його побудувати, а й наявність політичної волі з боку Європейського Союзу та підтримка цього проекту з боку Сполучених Штатів. Заяви, які звучать із Брюсселя й Вашингтона, їхні дії переконують: у європейців і американців є політична воля «проштовхнути» трубопровід.

З урахуванням того, що Німеччина й Італія прийняли рішення відмовитися від використання атомної енергії, залежність країн ЄС від газу зростає. На сьогодні Європейський Союз імпортує близько 60% споживаного газу, причому Росія забезпечує приблизно чверть цього споживаного обсягу. Але, як показують російсько-українські та російсько-білоруські газові війни, енергетичний пресинг Грузії, для Кремля енергоресурси — не тільки спосіб поповнити державний бюджет, а й засіб впливу. Тому для Євросоюзу, який прагне послабити залежність від російського газу, проекти «Набукко» і Транскаспійського газопроводу — ключові ланки у стратегії енергетичної безпеки. А в Брюсселя з Вашингтоном вистачить важелів, щоб натиснути на Баку, якщо азербайджанське керівництво почне гальмувати будівництво Транс­каспійського газопроводу. Цей важіль — найболючіше для Баку питання статусу Нагірного Карабаху. Якщо США і ЄС визнали Косово, то для визнання незалежності Арцаху передумов значно більше. Здається, у Баку над цим не замислюються.

Складнощі, які супроводжуватимуть реалізацію проекту Транс­каспійського газопроводу, не означають, що наша країна має відмовлятися від ідеї транспортування туркменського газу маршрутом Каспійське море—Південний Кавказ—Чорне море. І зусилля Києва, спрямовані на диверсифікацію джерел енергоносіїв та маршрутів їх доставки, заслуговують підтримки. Зрештою, перелічені вище труднощі подоланні. Але на Банковій і Грушевського мусять розуміти, що газ транскаспійською трубою піде не сьогодні й не завтра. Потрібно запастися терпінням і системно, рік у рік проводити скоординовану цілеспрямовану роботу з Туркменистаном, Азербай­джаном, Грузією, Євросоюзом. Для цього необхідні політична воля і великі інвестиції. Але енергетична незалежність країни того варта.

http://dt.ua/articles/87991
Переглядів: 349 | Додав: statmaster | Теги: економіка | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]