Головна » 2011 » Вересень » 22 » Михайло Слабошпицький. "Українець, який відмовився бути бідним" - обрані цитати
08:03
Михайло Слабошпицький. "Українець, який відмовився бути бідним" - обрані цитати

Як стати людині багатою, а державі сильною — над цим питанням роздумують автор книги і його персонаж — видатний український бізнесмен і меценат Петро Яцик (Канада).


  • ...Адже судилося йому в двадцять сім років починати в чужому краю своє життя заново, як мовиться, з чистої сторінки. І не мав він тоді нічого, крім власних рук та світлої голови.

  • Наука успіху — не тільки наука як робити, а і як жити, аби нерозумними вчинками не перекреслювати зроблене.

  • Ця аналогія між зерниною в невагомості й людиною в еміграції має одну істотну корективу. Довкола зерна об'єктивно існував фактор, що вбивав його. А щодо людини, то цей фактор — суб'єктивний; він може бути в ній самій, виражений в одній сильніше, в іншій помірніше. В одних вистачає волі, щоб його здолати, в інших — ні. У Яцика — вистачило. Адаптація в новому середовищі минула загалом безболісно, без помітних втрат. Він стояв на землі. Його внутрішня сила допомагала силі земного тяжіння.

  • Але якби він не мав вроджених даних отієї діловитості й відповідальності, то важко повірити, що він так далеко просунувся б у процесі самовиховання й самовдосконалення. Це б нагадувало будівництво хати без фундаменту.

  • [....] вирішив відкрити меблевий магазин на вулиці Квін. Його знову застерігали: така затія приречена, оскільки на Квіні п'ятдесят три меблевих магазини, які належать кмітливим євреям; у вас, мовляв, нічого доброго з того не вийде, не витримаєте конкуренції. Яцик у відповідь заперечував: «Якщо я відтягну від тих магазинів бодай по одному клієнтові щотижня, то нам уже вистачить для того, аби мати прибуток».
  • Як відомо, про одне й те ж явище можна поінформувати і його стислою формулою, і конкретною, точною деталлю. І в обох розрізнених випадках мети буде досягнуто лише почасти — краще поєднувати їх, подаючи два виміри явища: узагальнено-конспективний і рельєфний, органічно деталізований «зріз» того чи того важливого в біографії підприємця і мецената епізоду.

  • Ми не хочемо ставити перед собою завдань здобувати найвищі вершини, ми задовольняємося пересічними досягненнями; де наші банки? де велетенські виробничі корпорації? де наш бізнес міжнародних масштабів? де, зрештою, національне примирення в ім'я вільної, незалежної України?

  • Змагання до висот є одиноким здоровим виправданням на існування. Змагання за життя є одиноким реальним виправданням життя.

  • Далі Яцик постійно звертатиметься до критеріїв конструктивних чи деструктивних настанов людей у їхній діяльності, в усьому шукатиме й знаходитиме їхні сліди.

  • Одне слово, синевідський бойко - це талант купця, у торгівлі він - як риба у воді.

  • ... Потім [офіцер] терпляче пояснював: вони силами величезної регулярної армії не стримали наступу росіян, то невже це спроможна зробити якась одна дивізія? Ні, Україну ви не порятуєте. Яцик думав, вагався.  Хоч твої плани шляхетні, але вони нерозумні,— сказав німець, закриваючи тему.

  • Робота в ресторані? Годиться. Небагато платять? Нічого, доки руки робитимуть, очі видивлятимуться щось краще. А голова думатиме, шукатиме варіанти, обраховуватиме, водночас уганяючи в пам'ять французькі слова (французька в Монреалі, що належить до провінції Квебек, набагато поширеніша за англійську).

  • Отже, двадцять один долар на тиждень у ресторані на вулиці Святої Катерини й вечірня школа французької мови. За кілька днів уже мав у своєму арсеналі десяток фраз, з якими звертався до господині та її доньки, чим відразу створив про себе враження як про людину, котра вміє зважати на загальноприйняті норми співжиття й прагне в усьому підтягтися до інших, щоб не виглядати неповноцінною чи дивакуватою. Ніби й дрібниця, але в тій подробиці — ще одне свідчення загальножиттєвих настанов, постійної готовності долати будь-які перешкоди, щоб мати змогу активно впливати на перебіг подій, з ним пов'язаних.

  • Вже тоді він виразно відчув різницю між тим світом, у якому народився й виріс, і нинішнім. Тут нікого не цікавило, що людина може робити. Цікавило лиш те, що саме уміє робити добре.

  • —  Просто я хотів якнайраціональніше жити. Придивлявся до того, як живуть інші (і не тільки — українці, а й німці, італійці, англійці, євреї...), особливо ті, хто досяг високих статків. Бачив, що в них у всьому панує логіка вчинків, яка виказує раціональну систему життя.

  • Ризик потрібен Яцикові, аби щораз допевнюватися, що він у «формі», що його реакція і кмітливість, як і раніше, з ним, що роки не перетворили його на старезного дідугана, котрий напівдрімає за кермом.

  • «Якщо я не можу жити на світі чесно, то взагалі не хотів би жити!». Важливо те, що йому не свердлять мозок і не точать душу тривоги тих, хто витрачає стільки розумової і нервової енергії на проблеми стосунків із законом. У кінцевому підсумку це не тільки безпечно, а й справді раціонально.

  • В мініатюрі повторювалося те, що було з нашим народом у різні періоди його існування. Адже так часто ми і не любили, і не поважали своїх провідників, і не довіряли їм. У нас кожен сам собі — і найбільший мислитель, і тактик, і стратег. Ніхто не хоче погодитися бути бодай другим, а не першим. Усі — перші...

  • «Не знаю, чому в нашій культурі пряма, щира й конкретна мова вважається грубою. Замість вичерпно доказати опонентові свою рацію і спільну для обох користь, наші люди часто вдаються до плетення улесливих словес, все блукають довкола справи, не говорять по суті і в той спосіб одразу ж підривають довіру до своїх чесних інтенцій»,— Яцик не раз зі здивуванням висловлював цю думку, вважаючи, що в ній — діагноз неприродної і нераціональної поведінки наших земляків у тому світі.

  • Працювали спроквола, час од часу влаштовували перекури та бурхливі дискусії на так звані політичні теми, в яких, звичайно ж, домінувала тема України. Яцик зауважив їм: нині ви будуєте не Україну, а всього-на-всього фабрику, отож зосередьтеся на роботі.

  • Згадувати, скільки гнівних інвектив на адресу багатих західного світу завчали ми в дитсадках, школах, вузах, університетах марксизму-ленінізму, чули на всіляких політінформаціях і професійних навчаннях,— то вже безнадійний трюїзм. Але все те ідеологічне звалище лежить на дні (а в декого — й плаває на поверхні) свідомості, значною мірою зумовлюючи наші мимовільні реакції на слова «багатий», «капітал» тощо. (Щоправда, останніми роками вони здебільшого витісняються почуттями безмежної заздрості або й тими імперативами, якими керувалися «експропріатори 1917 року»). Але це — крайнощі.

  • Звичайно, треба зважити, що добра половина опублікованого в фольклористичних записах радянських часів — це псевдофольклор, творений од імені самого народу за соціальним замовленням ідеологів. Не з гущі мас хлюпнули і повчальних висловів ультракласового характеру, а з кабінетів де на стінах красувалися класики марксизму, де навіть повітря було наелектризоване ідейною пильнистю.

  • Якщо підприємець може дати своїм робітникам за ті ж витрати енергії вищу зарплатню, аніж інші, то й цього ми теж не повинні брати до уваги і перекреслювати його душевні якості, оскільки він — заможний? Адже ж багатіє не тільки сам власник виробництва; багатіють всі, хто в нього працює. Звичайно, масштаби жодною мірою не співмірні, але й ризик втрат неспівмірний. Робітник у гіршому випадку втрачає роботу. Бізнесмен втрачає те, чим живе. Власне, саме життя.

  • Немає заперечень, ідеалом — особливо ж для інтелігенції — може служити невситиме прагнення Сковороди до істини. Зрештою, те, що було нормою існування для великого філософа, не можна виставляти за універсальну модель буття кожної людини. Це, як мені здається, і є симптомом українського ідеалізму, який уперто не хоче рахуватися з реальною дійсністю, з вимогами сьогоднішнього дня, а прагне «підігнати» життя під ідею, вимагає, щоб люди не творили сім'ї, не народжували дітей, не будували державу, не багатіли, а втікали від цього осоружного світу якнайдалі, щоб він ніколи не міг їх упіймати.

  • Жебрак, якщо він не Сковорода, ніколи не буде вільною людиною і ще більше, ніж багатий від свого багатства, залежить від своєї бідності, жебрацтва, неможливості реалізувати себе як людину й громадянина і здатний (саме він, Ленін у цьому прекрасно зорієнтувався) лише на злість, помсту за свою бідність. Жебрак не має і батьківщини: відокремлений від світу стінами позасоціальності, жебрацтва, він є найідеальщшим зразком космополіта. Тільки людина, яка має: сім'ю, майно, державу, що їх, людину та її майно, захищає, рід, нарід, землю, батьківщину, які захищають її душу від самотності, загубленості в світі, дарують щастя співучасті в існуванні, ідентичності,— і може ними дорожити.

  • Український ідеалізм, який так часто сповідувала національна інтелігенція, значною мірою зумовив деякі безрадісні моменти нашої духовної структури. «Чи не звідси наша інфантильність, регресії у минуле — гопаки, строї; відчуття загубленості, непотрібності в світі, криза ідентичності, давні й нові комплекси?» — риторично запитує молодий літератор безнадійно забронзовілого на лаврах класика.

  • Ми, українці, вперті люди у відстоюванні ідей. Вони нам набагато дорожчі за саме життя. На жаль.

  • Усякі зміни і трансформації спричиняють захитаність і нестабільність у всіх країнах світу. Може у нас тієї нестабільності трохи більше або менше, але 50 мільйонів людей у країні, багатій на природні ресурси з добрим кліматом,— ми повинні витримати ці зміни і загартуватися до кращого завтра у наступному тисячолітті.

  • Що може зробити преса — Яцик добре знає: щоденно повторюючи одне й те саме, вона здатна переконати читача, буцімто біле — насправді чорне, а кому видається інакше — той просто дальтонік.

  • Світ любить красу, але рахується тільки з силою.

  • Та нехіть, на його думку, спричинена небажанням жити в умовах постійної напруги розуму й відчувати зусюди важкий прес конкуренції. Одне слово, бояться мати сміливу, справді атакуючу позицію в житті, зрештою, самі того не підозрюючи, просто ховаються від нього. Те, без чого, здається, вже навіть не може існувати він, виявляється для багатьох інших неможливими умовами для існування. Хочеться тихого спокою, комфорту душі, затишку.

  • «Але ж спокій — це смерть,— заперечує він їм.— Спокій — це гниття. Справжнє життя — то боротьба за життя. Оживаймо ж!»

  • Про українців автор пише, що вони надзвичайно прив'язані до певних умов життя й консервативні в звичках, а також переконані: все, що роблять, роблять найкраще. І саме це перешкоджає їм приймати поради інших, учитися в інших. Своєю впертістю запрограмовували собі тяжку, часто непродуктивну працю й бідність. Так жили й трудилися їхні діди й батьки в рідному краю. Таке життя обирали тут собі й вони. Ставили перед собою труднощі в боротьбі за існування і там, де їх можна було оминути. І ця консервативність — невід'ємна складова нашої ментальності.

  • Вже на протязі десятків років викладання історії студентам та аспірантам на Заході було ускладнене через неможливість доступу до праць Грушевського; переважали до великої міри націоналістичні російські та польські підручники, тож було дуже тяжко висувати більш цілісне розуміння історії Східної Європи без таких великих та докладних українських матеріалів, які тут представлені...

  • Момент на якому Яцик постійно педалював - розмитість шкали цінностей в очах українців. Подивіться, казав він, перший-ліпший українець повчатиме вас, що культура - це музика, танці, живопис, книги, кіно, але чомусь жоден із них не заїкнеться, що культура - це й стан могил предків, й автобусні зупинки, й громадські туалети, й рівень стосунків у магазинах та канцеляріях та ін.

  • Подивітся довкола себе уважніше, і ви побачите в будь-якому політичному таборі багато клік. Особливо ж вони не люблять, коли хтось приходить туди, де як вони вважають, є сфера їхнього впливу.

Переглядів: 1171 | Додав: statmaster | Теги: бізнес, книги | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]